Ой у лузі червона калина…

Калина звичайна, червона калина, карина, калена, калинина. Як тільки не називають цей високий гіллястий плодовитий кущ, який іздавна вважається символом нашої країни. Скільки міст і сіл названо на його честь: село Калинівка є в Криворізькому, Солонянському та Магдалинівському районах, села Калиновське, Суха Калина – в Синельниківському тощо.

Та сама назва рослини походить від слова «калити» (гартувати, розжарювати) за схожість кольору плодів калини з кольором розпеченого заліза. Виростає вона до 2–4 метрів заввишки у формі кулі до 1 м у діаметрі. Рослина зимостійка, тіньовитривала, але вимоглива до вологи. Квітне у травні-червні, плоди достигають у вересні. Розмножують цю рослину зеленими і здерев’янілими живцями, відводками, насінням. Доживає до 50-ти річного віку. Коренева система, зазвичай, складається з довгого стрижневого кореня та численних бічних. Молоді пагони зелені, гілки голі, ребристі або гладкі, з сірувато-зеленою корою, яка в деяких особин має слабкий червонуватий відтінок. На старих гілках і стовбурах кора сірувато-бура. Особливо цікаві суцвіття калини. При поверхневому огляді здається, що у більшої частини квіток пелюстки вже опали, або ще не розпустилися. Та все ж можна помітити, що справжні квіти з тичинками і маточками розташовані тільки в центрі суцвіття. Квіти калини дуже медоносні – через велику кількість квітів для гарного врожаю меду не потрібно багато кущів. Медопродуктивність її до 30 кг з 1 га.

Калина має євросибірський ареал зростання. У дикому стані росте в центральній і південній Європі, в Малій Азії, у Північній Африці. Зустрічається у Західному та середньому Сибіру, а також у східних і північних областях Казахстану. Знайти рослину можна по всій території України, в тому числі й на Дніпропетровщині, – в підліску мішаних і листяних лісів, по берегах рік і водойм. Як декоративний елемент наші пращури вирощували її майже біля кожної хати.

Її сприймають як харчову, вітамінозну, медоносну, фарбувальну, декоративну та лікарську рослину. В їжу плоди калини вживають після проморожування, коли вони втрачають гіркий смак. Вони їстівні, хоча у великих кількостях шкідливі для дітей. Злегка токсичні властивості ягід найвиразніше зникають після перших приморозків, або при високій температурі. У народі з калини готують начинку для пирогів, киселі, пастилу, приправи до м'ясних страв. Розчавлені ягоди з насінням або тільки витиснений сік можна змішувати з цукром у співвідношенні один до одного і зберігати в погребі або холодильнику. Завдяки високому вмісту пектинів плоди використовують для виготовлення мармеладу, їх консервують, готують наливки, лікери, фруктово-ягідні вина, застосовують як чайно-кавові сурогати.

Усі існуючі рецепти з використанням калини не тільки смачні, а й корисні для організму. Для приготування мармеладу плоди калини необхідно викласти на деко і дати постояти в теплій духовці. Після того, як вони підсохнуть протягом декількох годин, протерти. Додати цукор або мед. Отриманий продукт можна приймати по столовій ложці щодня гіпертоникам. Чай же готують на основі трав’яного або звичайного чаю з додаванням розім’ятих плодів і соку лимону. Можна додавати мед чи цукор. Такий напій сприяє відновленню енергії й усуває відчуття втоми. Пити його можна в будь-який час.

Сік із ягід дуже шанують дієтологи та гомеопати, бо в ній багато вітамінів С (міститься більше, ніж у цитрусових) і Е, каротину, кальцію, магнію, заліза, органічних кислот. Його включають в дієту для тих, хто працює на шкідливих виробництвах, бо вони виводять із організму радіоізотопи.

Взагалі як лікарська рослина в народній медицині нашого краю калина відома з XIV ст. Лікарською сировиною служать кора, квіти і ягоди. Кору заготовляють ранньою весною зі зрубаних кущів, подрібнюють на шматки і сушать на відкритому повітрі або горищі. Квітки сушать у сушарці при температурі близько 50°С. Плоди збирають зрілими у вересні-жовтні, добре підв'ялюють на повітрі та сушать у печі або духовці до твердого стану. Кору зберігають чотири роки, квітки – два. Кора містить глікозид вібурнін, дубильні речовини, смоли, органічні кислоти, флавоноїди, вітаміни С і К. При гідролізі кори утворюються валеріанова й ізовалеріанова кислоти. Препарати калини мають кровоспинну, антисептичну та протизапальну дію, зменшують больові відчуття і збудливість нервової системи. При тривалому прийомі знижується вміст холестерину в крові, покращується нирковий кровообіг, активізується жировий обмін тощо. Його приймають при запальних захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при судомах, істерії, безсонні, надмірній дратівливості, гіпертонічній хворобі та носових кровотечах. Відвар квіток і ягід служить гарним полосканням при ангіні. Ягоди, зварені на меду, корисні при кашлі, захворюваннях верхніх дихальних шляхів і набряках серцевого походження. Сік із листя є хорошим засобом після важких захворювань, при фурункульозі, шкірних висипах і лишаях. Приймають його по 50 г тричі на день. Ним змазують уражені ділянки шкіри. Для приготування відвару кори столову ложку сировини кладуть в емальований посуд, заливають склянкою гарячої води, кип'ятять на повільному вогні 30 хв, охолоджують 10 хв, проціджують і доводять об'єм до початкового. Приймають по 1–2 столові ложки 3–4 рази на день після їди. При використанні настою дві столові ложки плодів подрібнюють, заливають гарячою водою, кип'ятять на повільному вогні 15 хв, охолоджують, проціджують і віджимають. Приймати по 1/3 склянки 3–4 рази на день до їди.

У дерматології та косметиці свіжий сік плодів є добрим засобом проти вугрів, висипів і пігментних плям на обличчі. У гомеопатії застосовують есенцію зі свіжої кори. У ветеринарній практиці квітки та плоди використовують при лікуванні ящура, запалень слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і ротової порожнини тварин. 

Калина підвищує захисні функції організму, до того ж, чудово допомагає пацієнтам, у яких непостійний артеріальний тиск. Вона – ідеальний помічник у підтримці імунітету, оскільки в її м’якоті міститься багато вітамінів С і РР. Використовується в медицині як загальнозміцнювальний засіб. Завдяки антисептичним речовинам калина сприяє швидкому загоєнню ран, вона корисна при будь-яких шкірних захворюваннях. Ягоди мають сечогінні властивості, тому їх корисно вживати при нирковій недостатності та порушеннях сечовивідних функцій. Калина підвищує рівень червоних кров’яних тілець, тому буде дуже корисна людям зі зниженим гемоглобіном, а також молодим мамам у післяпологовий період. Речовини, що містяться в ягодах, чинять позитивний вплив на роботу серця, вітамін РР укріплює стінки судин. Лужні солі, що містяться в складі калини, досить ефективні в лікуванні різних розладів, пов’язаних із аритмією та тривожністю. Алкалоїди, присутні в ягодах, як відомо, мають заспокійливий ефект, допомагають у лікуванні різних недуг, пов’язаних із нервовим виснаженням. В Японії, наприклад, з екстракту ягід роблять оцет, який застосовується для лікування цирозу печінки. Таким чином, оспівана в народі калина є чудовою лікарською рослиною, яку можна застосовувати не тільки для лікування різних захворювань, а й з профілактичною метою.

Незважаючи на те, що плоди калини дуже корисні, існують певні протипоказання. Рослину заборонено вживати в період виношування дитини, при діагностуванні тяжких захворювань нирок, індивідуальній непереносимості рослини через виникнення різних алергічних реакцій, знижених показниках артеріального тиску і в разі схильності пацієнта до підвищеної кислотності шлунку.

Калина звичайна має і високі декоративні властивості як у період цвітіння, так і при достиганні плодів. Ягоди дають червону фарбу, кора – чорно-зелену, придатну для фарбування вовни. Деревина жовтувато-бура з білою заболонню використовується для дрібних виробів.

Калина звичайна ціниться в лісомеліоративних насадженнях як ґрунтозахисна порода, а також порода, що приваблює корисних птахів.

Як вже згадувалося раніше, калина – це символ нашої країни. Вона, випещена людською любов’ю, здавна красується біля хат, колодязів, копанок, ставків, у садках. А ще – це символ життя, крові, вогню. Деякі дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Та й саме дерево пов'язує світ мертвих зі світом живих. Один із образів слов'янської, зокрема і української, міфології – калиновий міст, межа між протилежними місцями, станами. Зокрема виступає межею між світом живих і мертвих, розділяє життя до одруження та після. По символічному мосту також приходили сонце, весна, кохання.

З гілочки калини батько робив синові сопілочку, а слабеньким немовлятам робили колисочку з калини.

Також калина – «весільне дерево» (була обов'язковою учасницею весільного обряду). Гілками калини прикрашали столи, весільні короваї, дівочі вінки та гостинці. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба і калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили й міцності.

Взагалі шанування дерев походить ще із сивої давнини, коли наші пращури поклонялися деревам як богам. Збирати калину починали на Успіння Богородиці (28 серпня), або на Першу Пречисту. За біблійним переказом, саме в цей день воскресла Діва Марія. Зазвичай збирали дівчата після церковної служби, співаючи пісень, водячи кола. Зриваючи ягоди, промовляли: «Поможи, калинонько, бути в парі з миленьким». Від Першої Пречистої починалися «заручини» та калинові весілля.

Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові грона, це означало, що в хаті є відданиця і можна засилати сватів. І навпаки, коли говорили: «калина недозріла», це означало, що дівчина ще молода, аби йти заміж. У весільних піснях трапляється такий образ: батько нареченої підходить до калини: «вітер не віє, сонце не гріє, калина не спіє». Далі до дерева звертаються мати, брат, сестра, повторюючи те саме. Коли ж підходить до калини наречений – «і вітер віє, і сонце гріє, і калина спіє». У разі, якщо дівчина таємно дарувала гілочку калини парубкові, це демонструвало, що вона дає згоду на одруження. На весіллі калиною прикрашали коровай, гільце, хату, одяг нареченої. Її ягодами дівчата підфарбовували губи та щоки. Червоний колір спілих ягід калини втілював жіночу красу: «Ой ти, дiвчино, червона калино! Уста твої рум’янi, як калина!». Згадаймо народні порівняння, які активно використовують на нашій землі: «дівчина, як у лузі калина», «гарна, як калина», «дівча виростає, як калина розквітає», «стоїть, як калина при дорозі», «калина в цвіту – дівчина у вінку». Білий колір квітів символізував дівочу цноту. З квітів плели вінки, калину вишивали на сорочках, рушниках. Її ягоди клали між шибками. У найлютіші морози та хурделицю вони живили українську оселю теплом і красою. Гілочками калини прикрашали червоний куток у хаті, вірячи, що калина допомагає захиститися від зурочення, нечистої сили. 

Калина символізує й материнство: кущ – сама мати; цвіт, ягідки – діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного. Звісно, і цілісність нашого народу, країни. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в пісні січових стрільців. Плоди калини стали символом мужності людей, які віддали своє життя боротьбі за Україну. Для українців, що відстоювали загальнонаціональні інтереси, вели непримиренну боротьбу з поневолювачами українського народу, девізом став варіант пісні С. Чарнецького та Г. Труха «Ой у лузі червона калина».

Завдяки червоним ягодам, які нагадують краплі крові, калина в українців стала символом пролитої козацької крові. Ця архаїчна значущість слів «калина – кров» за традицією зберігається й у піснях воєнної тематики нового часу:

Вислів «калина на могилі» має стійке символічне значення – тужливу пам'ять за померлим на чужині молодим козаком чи хлопцем, сином, братом:

Як бачимо, цю рослину оспівують у багатьох піснях. Та про неї складено й не менше легенд: «Калинова сопілка», «Калиновий міст», «Про Калинку і Килимку» тощо. В одній з таких легенд нашого краю розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною. В іншій легенді Дніпропетровщини – про дівчину, яка загубила червоне намисто, коли втікала від нападників – турків і татар – на її село. Та все ж потрапила дівчина в неволю, де й загинула. А на місці розсипаного намиста виросла калина.

Дійшла до нас й історія, як в одному селі на весілля зібралося багато вродливих дівчат. І саме в розпал гуляння налетіли татари. Завойовники побачили красунь і почали ловити їх, щоб продати. Ті, аби не потрапити в неволю, повтікали на болота. Ординці погналися за ними і потрапили в трясовину. Там, де сконали вороги, з’явилися гнилі купини, а на тому місці, де загинули українські дівчата, виросло дуже багато кущів калини.
Звісно, не обійшли цю рослину й різні види мистецтв. Багато художників Дніпропетровщини присвячували калині своїй роботі. А в художників-петриківців цей образ традиційний, немає, мабуть, жодного, хто не малював би калину в орнаментах на вазах і тарелях.

Немало поетів і прозаїків згадували цю рослину. Наприклад, великий українець Тарас Шевченко в одному тільки «Кобзарі» вжив слово «калина» 385 разів.

Як бачимо, в усі часи цю рослину поважали й активно використовували в побуті, мистецтві, лікуванні тощо. Тож бережімо калину та народну пам'ять про неї, бо це – символ нашого народу!